"Не призивай Імення Господа Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно" (Вихід 20:7), - закликає Господь людину у третій заповіді. Читаючи ці рядки поспішімо запитати себе - чи не даремно я призиваю Боже Ім'я називаючи себе християнином?
Господь хоче, щоб зовучися Його Ім'ям, людина робила це в правді, справедливості, Божім страху. Богу боляче, коли так званий "християнин" ігнорує Його повеління, зневажає ближніх, пересуджує, обманює, лицемірить, краде, говорить злі слова і т.д. Тобто ці, і подібні до них, діла вказують, що той, хто їх чинить насправді служить дияволу. Такій людині не допоможе її двуликість, про що й попереджає в цій заповіді Господь.
Однак, люблячий Господь не хоче судити, не спішить карати, а хоче мати спілкування з кожною людиною і пропонує рятунок в Своєму Імені - Імені Христа. Він неодноразово закликає до Себе через Біблію: "Покликуй до Мене..." (Єремії 33:3), "Прийдіть до Мене..." (Матвія 11:28)...
А ще Він серйозно попереджає: "Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими". На підставі цих слів був написаний вірш "Ім'я Христа".
Який шлях виберемо - залежить від нас! Хай допоможе Господь бути вірними Йому всім тим, хто цього бажає.
Ім'я Христа
Ім'я Христа
Я подумала: буду писати
Так, щоб ім’я Христа не згадати,
Щоб про Нього писати в загадці,
А Він стане хай видний в розгадці.
Я подумала: буду писати,
Та не чітко про Бога казати;
А читач хай осмислить, збагне,
В тому вірші добро віднайде.
Так подумала, так забажала,
Та, на жаль, у ту мить ще не знала,
Що диявол – мій ворог, лютує,
Щоб не чули про Спаса пильнує.
Хоче, щоб це Ім’я не звучало,
Щоб серця від гріхів не звільняло,
Щоби люди про Бога забули,
Як поменше б про Господа чули.
Злий не проти добро щоб чинили,
Корисливо без Господа жили.
Він не проти, щоб ми помагали,
Доброту без Христа величали.
Він не проти, щоб ми посміхались,
Щоби чемно з друзями вітались.
Злий не проти, щоб люди старались
І на добрі діла покладались.
Та він хоче, щоб люди без Бога
Те творили…о, хибна дорога!
Бо в Ісусі лиш тільки спасіння.
Без Нього є марні доброчиння.
Я хотіла писати, про Бога ж
Не сказати…о, хибна дорога!
А тепер зрозуміла і каюсь,
До Ісуса Ім’я повертаюсь.
Хай лунає це Ім’я святеє,
Де іще віднайти нам такеє,
Щоб спасало від пекла і муки,
Й позбавляло із Богом розлуки!?
Ти, Ісусе, мені поможи,
Сам про Себе у вірші скажи.
Хай почую і людям звіщу
Добру Звістку, допоки живу.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : 2) Огненная любовь вечного несгорания. 2002г. - Сергей Дегтярь Это второе стихотворение, посвящённое Ирине Григорьевой. Оно является как бы продолжением первого стихотворения "Красавица и Чудовище", но уже даёт знать о себе как о серьёзном в намерении и чувствах авторе. Платоническая любовь начинала показывать и проявлять свои чувства и одновременно звала объект к взаимным целям в жизни и пути служения. Ей было 27-28 лет и меня удивляло, почему она до сих пор ни за кого не вышла замуж. Я думал о ней как о самом святом человеке, с которым хочу разделить свою судьбу, но, она не проявляла ко мне ни малейшей заинтересованности. Церковь была большая (приблизительно 400 чел.) и люди в основном не знали своих соприхожан. Знались только на домашних группах по районам и кварталам Луганска. Средоточием жизни была только церковь, в которой пастор играл самую важную роль в душе каждого члена общины. Я себя чувствовал чужим в церкви и не нужным. А если нужным, то только для того, чтобы сдавать десятины, посещать служения и домашние группы, покупать печенье и чай для совместных встреч. Основное внимание уделялось влиятельным бизнесменам и прославлению их деятельности; слово пастора должно было приниматься как от самого Господа Бога, спорить с которым не рекомендовалось. Тотальный контроль над сознанием, жизнь чужой волей и амбициями изматывали мою душу. Я искал своё предназначение и не видел его ни в чём. Единственное, что мне необходимо было - это добрые и взаимоискренние отношения человека с человеком, но таких людей, как правило было немного. Приходилось мне проявлять эти качества, что делало меня не совсем понятным для церковных отношений по уставу. Ирина в это время была лидером евангелизационного служения и простая человеческая простота ей видимо была противопоказана. Она носила титул важного служителя, поэтому, видимо, простые не церковные отношения её никогда не устраивали. Фальш, догматическая закостенелость, сухость и фанатичная религиозность были вполне оправданными "человеческими" качествами служителя, далёкого от своих церковных собратьев. Может я так воспринимал раньше, но, это отчуждало меня постепенно от желания служить так как проповедовали в церкви.
